Наші студенти-стилісти продемонстрували дипломні роботи на Fashion Area

Для нас важливо вміти бачити та розвивати моду та культуру міста, де ми живемо. Свого часу письменник Павло Тичина порушив питання: «Харків, Харків, де твоє обличчя?» І воно й досі залишається актуальним. Цього року нам дуже сподобалася ініціатива Харківського ЛітМузею, який зробив футболку зі словами Тичини, і ми підтримали інституцію: наші стилісти вирішили розвинути ідею та порефлексувати на тему «Харків, Харків, де твоє обличчя?» Тож пропонуємо дипломні роботи кількох наши студенток!

Марія Лавренко: «Спробуйте запитати будь-кого з харків’ян: «Яке твоє улюблене місто?». Хтось відповість: «Обожнюю Мілан за його магазини та аутлети», хтось скаже, що ладен усе життя блукати Стамбулом, а хтось обожнює місто Лева за його колорит. Та чи багато хто відповість, що його улюблене місто — те, у якому він народився та виріс? Історія Харкова яскрава та неоднозначна, але тут, напевно, старе «добре там, де нас нема» бере своє, і здається, що Харкову нічим похизуватись для того, щоб бути насправді улюбленим містом. Так вважав і Павло Тичина, задаючи те риторичне питання. Але я бачу Харків насправді гідним цього звання.

В умовах карантину та тревел ізоляції саме час пригадати, що рідний Харків не просто чергове пострадянське місто і торгівельний центр. Це авангардне мистецтво, концентрація молоді та мрія майбутніх студентів, субкультури та андеграунд, Гамлет та Мітасов, театри з новаторським підходом, Каринська та безліч талановитих та прекрасних людей, які народилися у місті колись та проживають у ньому зараз. Я бачу Харків містом молодих та шалено унікальних людей. І мета цієї роботи — надихнути глядача на те, щоб наступного разу на питання про улюблене місто він міг сказати «Я люблю Харків за його невичерпну енергію творчості та вічної молодості».

Марина Конєва включила в свою роботу вінтажний елемент гардеробу — шинель: «Силует цього яскравого зразку оверсайз і унісексу минулого століття не втратив актуальності і сьогодні. Також цей мілітарі-об’єкт нагадує про історичні події та відсилає до розвитку легкої промисловості нашого міста. Наслідуючи стилістику конструктивізму, в образі превалюють локанічні форми, геометричний принт і контрастне колірне поєднання. Монохромність створює асоціацію зі сприйняттям Харкова як сірого бетонного міста, на тлі якого так виразні його яскраві та неординарні жителі. Поєднання контрастних за настроєм, стилем і гендерною приналежністю елементів перегукується з коллажним та ефімерним життям Харкова, яке безперервно трансформується».

Ідея студентки Євгенія Тимченко полягала в тому, щоб показати, що Харків завжди був дуже молодіжним містом і в нас завжди була різноманітність молодіжних субкультур. Ми всі дуже різні і «обличчя Харкова» — це і є ми.

Катерина Баскакова вважає, що з першого погляду Харків може здатися сірим студентським містом, але якщо дивитися глибше, можна побачити багатогранне цікаве місто з яскравою історією: «На плащі зображені харківські стиляги 50-х років, які були відомі далеко за межами міста, актриса Іда Рубінштейн, яка підкорила Париж, подорожувала з трупою Дягілєва і стала іконою стилю, а також графіті Мітасова. Ця незвичайна творчість стала невід’ємною частиною мистецтва, яке змушувало задуматися багатьох».

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *