Close
Meh synth Schlitz, tempor duis single-origin coffee ea next level ethnic fingerstache fanny pack nostrud. Photo booth anim 8-bit hella, PBR 3 wolf moon beard Helvetica. Salvia esse nihil, flexitarian Truffaut synth art party deep v chillwave. Seitan High Life reprehenderit consectetur cupidatat kogi. Et leggings fanny pack.
Exercitation photo booth stumptown tote bag Banksy, elit small batch freegan sed. Craft beer elit seitan exercitation, photo booth et 8-bit kale chips proident chillwave deep v laborum.
Meh synth Schlitz, tempor duis single-origin coffee ea next level ethnic fingerstache fanny pack nostrud. Photo booth anim 8-bit hella, PBR 3 wolf moon beard Helvetica. Salvia esse nihil, flexitarian Truffaut synth art party deep v chillwave. Seitan High Life reprehenderit consectetur cupidatat kogi. Et leggings fanny pack.
Exercitation photo booth stumptown tote bag Banksy, elit small batch freegan sed. Craft beer elit seitan exercitation, photo booth et 8-bit kale chips proident chillwave deep v laborum.
Meh synth Schlitz, tempor duis single-origin coffee ea next level ethnic fingerstache fanny pack nostrud. Photo booth anim 8-bit hella, PBR 3 wolf moon beard Helvetica. Salvia esse nihil, flexitarian Truffaut synth art party deep v chillwave. Seitan High Life reprehenderit consectetur cupidatat kogi. Et leggings fanny pack.
Exercitation photo booth stumptown tote bag Banksy, elit small batch freegan sed. Craft beer elit seitan exercitation, photo booth et 8-bit kale chips proident chillwave deep v laborum.
На Ukrainian Fashion Week SS27 ми представимо “What grows after…” — масштабний міждисциплінарний проєкт про те, що може виникнути після індустріальної епохи.
Цього сезону команда UFEG досліджує взаємовплив архітектури, біодизайну та моди й шукаємо нові способи матеріалізувати ці зв’язки. Індустріальна архітектура стає для молодих дизайнерів точкою відліку — своєрідним ґрунтом, на якому проростають нові матеріали, форми та дизайнерські рішення.
У межах проєкту ви побачите фізичну експозицію, що поєднує fashion-образи, артоб’єкти, ручну роботу та біодизайн-експерименти. Вперше ми представимо бібліотеку біоматеріалів, а серед центральних об’єктів — сукню, створену на основі морських водоростей.
Продовженням фізичного простору стане цифровий fashion-фільм “What grows after…”, у якому ми поєднали цифровий дизайн, AI-генерацію та документальну зйомку. Фільм створює діалог між фізичним і віртуальним світами, а його наскрізною метафорою стали руки — ті, що шиють, формують матеріал, створюють об’єкти та пишуть код.
До створення фільму долучилася AI-продакшн-спеціалістка Олена Павліді — переможниця Ukrainian Digital Fashion Fest 2026, що відбувся в межах цьогорічного Future Fashion Forum.
Для нас “What grows after…” — це дослідження нового місця моди, де артизанальні техніки зустрічаються з біодизайном і цифровою творчістю, природні матеріали — з технологіями, а архітектурна спадщина — з новими сценаріями майбутнього.
Аліна Малець
Будівля The Exchange у Сіднеї стала джерелом натхнення для цього образу. Спроєктована японським архітектором Kengo Kuma, вона втілює принципи відкритості, взаємодії та безперервного руху. Її форма не має єдиного ракурсу, а сприйняття постійно змінюється залежно від точки огляду.
Ці принципи стали основою ансамблю. Легкі задрапіровані тканини резонують із плавним ритмом ліній, що огортають будівлю. Об’ємні форми створюють відчуття руху та пластичності. Артизанальні техніки та поєднання різних фактур підсилюють виразність композиції й розкривають взаємодію матеріалів.
Образ передає відчуття легкості, руху та постійної зміни сприйняття, закладені в архітектурній концепції The Exchange.
Дарина Прудивус
Цей образ — дослідження межі між архітектурою та тілом. Натхненний монументальним бруталізмом, виріб відтворює силует монолітної бетонної споруди з її виразними арками та суворою геометрією. Єдиний матеріал підкреслює безапеляційну цілісність форми, а високі, закриті лінії перетворюють конструкцію на персональну броню — простір захисту, сили та автономності в сучасному світі.
Єлизавета Головченко
Цей костюм натхненний «Домом, що танцює» у Празі, який створив видатний архітектурний дует Френка Гері та Владо Мілунича. Деконструктивістська будівля закарбувала у бетоні та склі танець Фреда Астера і Джинджер Роджерс. Образ візуалізує застиглий діалог між невагомою пластикою та монументальною силою, перенесеною на мову авангардного кутюру.
Центральною віссю постає напівпрозорий корсет, що втілює скляну вежу Джинджер. Створений із корсетної сітки, глянцевої органзи та заливок рідкого силікону, він відтворює складний 3D-рельєф скляних драпірувань оригінальної будівлі, які витончено облягають жіночий силует. Крізь цей прозорий шаруватий «акваріум» із силікону проглядає ключовий елемент деконструкції — архітектурна пластика ліній із різних металізованих тканин, які імітують рух динамічної спідниці, що розвівається в момент танцювального руху.
Контрастом до прозорої основи виступають масивні, непрозорі рукави — уособлення «чоловічої» бетонної вежі Фреда. Їхня щільна, жорстка фактура з хвилеподібною архітектонікою створює ілюзію важкого скульптурного матеріалу, що надійно обіймає тендітне тіло корсета. Зіткнення матового бетону та прозорого скла, закритого й відкритого, перетворює силует на живий кутюрний перформанс.
Кіра Семенова
Джерелом натхнення для цього костюма стала архітектура весільної каплиці Chapel Ribbon у японському місті Ономіті. В основі дизайну — метафора двох спіралей, що зливаються в одну, як символ єдності двох людей. Ця ідея реалізована через плавний силует та об’ємні форми, що створюють відчуття гармонії та безперервного руху.
Склад, на якому знаходився костюм, був зруйнований ворожим дроном, через що його було втрачено.
Катерина Неїлик
Цей костюм натхненний стилістикою ар-нуво — напрямом, у якому природні форми, плавні лінії та декоративність поєднуються в єдину гармонійну композицію. В образі дизайнерка прагнула передати відчуття руху, легкості та органічності через асиметричні елементи, м’які контури й скульптурний силует. Важливим джерелом натхнення стали рослинні мотиви та архітектурні форми, що надали костюму водночас фантазійного й структурованого характеру.
Аріна Орлова
Натхненням для створення костюма став Харбінський оперний театр у Китаї. В основі задуму лежить захоплення пластикою та динамікою форми цієї будівлі, яка складається з м’яких об’ємів, що нагадують снігові замети, хвилі або природний рельєф.
Під час створення костюма дизайнерка прагнула не копіювати архітектуру буквально, а переосмислити її форму та передати відчуття спокою, гармонії та єдності з природою, які архітектор Ма Яньсун вклав у концепцію оперного театру. Плавні лінії, багатошаровість, асиметрія та об’єм допомогли створити відчуття руху й легкості, водночас зберігаючи монументальність, що притаманна самій будівлі.
Авторка прагнула показати, як архітектурний об’єкт може стати джерелом натхнення для створення одягу, зберігаючи свою естетику та трансформуючись у новий художній образ.
Василіса Порохненко
Джерелом натхнення для цього образу стала архітектура, яка, з одного боку, виглядає масивною, гострою та важкою, а з іншого — дуже тонкою і навіть крихкою.
Її лінії ніби формують силует, і дизайнерка захотіла перенести це відчуття на тіло: щоб костюм повторював лінії фігури та ніби продовжував її форму, дозволяючи погляду рухатися далі, не зупиняючись на окремих деталях.
Водночас авторці було важливо передати відчуття скла — його прозорість, тонкість і легкість, ніби воно настільки делікатне, що може розбитися від найменшого дотику. Саме тому дизайнерка обрала органзу із майже загадковим переливом, який помічаєш лише тоді, коли починаєш уважніше придивлятися до тканини. Багатошаровість також нагадує окремі скляні елементи, що накладаються один на одного.
Для дизайнерки було важливо не просто перенести архітектуру в костюм, а додати власне бачення та пропустити цю форму через класику, яку вона любить. Це образ, який поступово заворожує: спочатку привертає увагу, а потім змушує підійти ближче, розглядати кожну деталь і щоразу помічати більше, ніж побачив спочатку.
Тетяна Забродська
Сучасний ритм життя вимагає від людини бути активною та встигати виконувати безліч завдань протягом дня. Тому все більше уваги приділяється створенню просторів, які допомагають поєднувати динаміку з комфортом, природою та можливістю залишатися собою.
На основі цієї ідеї дизайнерка створила артоб’єкт, джерелом натхнення для якого став київський житловий комплекс Taryan Towers. Він спроєктований з урахуванням різноманітних потреб сучасної людини, яка прагне встигнути якомога більше. Це своєрідне «місто в місті» — екосистема, що об’єднує цілорічний парк, школу раннього розвитку, музей майбутнього, спортивні майданчики, власний ТРЦ і ресторани. Озеленення та водний ландшафт, інтегровані в архітектуру комплексу, створюють відчуття єднання людини з природою, не відриваючи її від активного міського середовища.
Ця концепція втілена в образі: м’якість та еластичність тканини підкреслюють активний рух людини, яка гнучко переходить від однієї щоденної діяльності до іншої, залишаючись собою — справжньою, активною та натхненною.
Ганна Гуріненко
Мода майбутнього залишає агрокультуру на суші та переходить у водні екосистеми.
Цей проєкт пропонує концепт “живого” текстилю, який вирішує критичну проблему мультиматеріальних відходів. Створений на перетині морської біоінженерії та прісноводної хімії, виріб демонструє абсолютну мономатеріальність: структурний каркас і колір вилучені виключно з водного біому.
Текстильне полотно повністю сформоване з похідних морських водоростей без використання нафтохімічних пластифікаторів або синтетичних ниток. Твердість та пластичність матеріалу регулюються методом іонного зшивання, що дає змогу створювати стабільні об’ємні форми.
Замість традиційного текстильного крою матеріал створюється ручним викладанням. Колір виробу є реактивним і «живим». Для фарбування використано чисті прісноводні хромопротеїни.
Завдяки 100% однорідності морського монокаркасу одяг після використання можна занурити у м’який хелатний розчин. Матеріал повертається у рідкий стан і готовий для повторного ручного викладання в новий виріб без втрати якості полімеру. Якщо виріб потрапляє у природне середовище, він розкладається у водоймі чи ґрунті за кілька тижнів, перетворюючись на органічне добриво та не залишаючи мікропластику.
Проєкт демонструє, як крафтовий підхід у поєднанні з біохімією створює нову категорію скульптурного біотекстилю. Відмова від сухопутної сировини на користь морських і прісноводних моноструктур відкриває шлях до закритих виробничих циклів.
Оксана Кречковська
Наплічник з біопластику «Протокол життя»
Цей концептуальний аксесуар візуалізує фундаментальну еволюційну дилему «Протоколу життя» між радикальною адаптацією та збереженням власної суті.
Динаміка адаптації:
Зовнішня оболонка наплічника зібрана з рухливих лускатих модулів та агресивних голчастих елементів із кольорового біопластику. Ця червоно-жовто-чорна гама відтворює природні стратегії мімікрії, мутацій та захисних механізмів, демонструючи готовність форми змінюватися до невпізнанності заради виживання в агресивному середовищі.
Незнищенне ядро:
Попри радикальну трансформацію та химерний силует, сам матеріал — екологічний біопластик — уособлює внутрішнє ядро, яке не можна зрадити чи стерти. Аксесуар слугує нагадуванням про те, що якщо пристосовуватися ціною повного знищення свого «я», то саме виживання втрачає будь-який сенс.
Цей наплічник діє як автономний об’єкт трансформації та циклічності й уособлює маніфест активної життєвої позиції, де форма еволюціонує, але внутрішня сутність залишається непохитною.
«Виживати можна по-різному, але якщо заради життя ти втрачаєш те, заради чого варто жити, твоя перемога стає поразкою».
Ірина Первій
Серія об’єктів із біопластику досліджує взаємодію світла, матеріалу та сприйняття.
Біоматеріал не має сталої форми чи кольору — вони змінюються разом із рухом світла та погляду. Те, що залишається непомітним з одного ракурсу, проявляється з іншого. Так само змінюється і наше сприйняття: іноді достатньо лише подивитися інакше, щоб побачити більше.
Це запрошення не шукати нову реальність, а навчитися бачити її по-іншому.
Оксана Твердохлібова
Goosebumps
Декоративні стінові панелі Goosebumps народилися з відчуттів, які неможливо пояснити словами, з тих рідкісних моментів, коли простір, люди, спогади, природа чи мистецтво викликають емоцію, від якої перехоплює подих.
Панелі виготовляються вручну з авторського біомінерального композиту, створеного для поєднання виразної скульптурної пластики поверхні з високими експлуатаційними властивостями.
Матеріал об’єднує три природні цикли:
Ліс — перероблені целюлозні волокна;
Море — мінеральна матриця на основі природного карбонату кальцію;
Повітря — природне поглинання CO₂ вапном у процесі карбонізації.
Ми перетворюємо пакувальний картон, який зазвичай стає відходом, на довговічний архітектурний матеріал, здатний після завершення свого життєвого циклу природно повернутися до навколишнього середовища.
Кожна панель формується вручну без використання пресів або промислового лиття. Саме тому жодні дві панелі не є однаковими. Незначні відмінності фактури, рельєфу й кольору не є недосконалостями — вони відображають естетику wabi-sabi, у якій природна мінливість стає частиною краси матеріалу.
Наталія Максім
Людина створювала бетон, намагаючись підкорити природу. Життя є всюди. І живе завжди знайде шлях, яким проб’ється крізь бетон, скло і пластик.
Ці аксесуари створені для нагадування про необхідність взаємодії з природою без заперечення урбаністичної реальності. Для створення були використані біокомпозити з природних матеріалів (молочний білок, яєчна шкаралупа, лушпиння кукурудзи, кавова гуща). Те, що вважається відходами, продовжує життя, набуваючи нового значення.
Ірина Руднєва
Ми потребуємо повітря. Повітря — аби вільно дихати й відчувати світ навколо нас. Але не такого, що вибиває землю з-під ніг. Ми потребуємо безпеки та захисту.
Натхненням для створення артоб’єктів стала сучасна архітектура, яка втілює в собі міцні конструкції будівель і легкі прозорі структури фасаду. Так само в артоб’єкті міцна металева основа (матеріал, підкорений людиною) поєдналася з легкою текстурою біоматеріалу, який не потребує опанування й контролю.
Природа сама вирішує, в якому вигляді їй проявитися в різних матеріалах, а наша задача — взаємодіяти з її витворами. Перестати бути людиною-підкорювачем і стати людиною-партнером для природи. Навчитися дослухатися до світу навколо нас.
Людмила Якимчук
Цей проєкт почався з архітектури та її здатності змінювати наше відчуття простору, руху й тіла. Дизайнерку особливо захоплює архітектура Захи Хадід, де немає відчуття застиглої конструкції: лінія ніби продовжується, поверхня переходить у поверхню, форма не закінчується, а розтікається в просторі.
Замість буквального перенесення архітектури в аксесуари авторка прагнула дослідити, як архітектура може народжуватися з матеріалу, так само, як росте природна форма. Її захоплює момент, коли матеріал перестає бути просто матеріалом і починає поводитися як щось живе.
Основою роботи стають прості матеріали: паперова целюлоза, льон і комбуча, які не приховують свого походження, а навпаки залишають його видимим. Волокно, нерівність, слід руки, тріщина, деформація, різна щільність поверхні стають частиною дизайну. Дизайнерка сформувала аксесуари способом нарощування — шар за шаром, коли одна поверхня проростає крізь іншу, коли жорстке зустрічається з м’яким. В’язання гачком у цьому процесі стає способом з’єднання, майже аналогом кореневої системи, яка утримує різні частини живого організму разом.
У об’єктах було важливо зберегти слід людської руки. Цей проєкт є спробою уявити іншу архітектуру майбутнього, яка поступово виростає з матеріалу, людини та природи.
Заічко Дар’я
Артоб’єкти втілюють гіпотетичний світ постантропоцену, де глобальна екологічна криза змусила людство повністю відмовитися від токсичного індустріального виробництва та синтетичних матеріалів.
У цій реальності майбутнього побутові предмети не виготовляються на заводах, а буквально вирощуються в симбіозі з природою, перетворюючи домашній простір на живе, мінливе середовище.
У центрі концепції — серія з трьох біооб’єктів, що нагадують про швидкоплинність часу, метаморфози та неминуче в’янення. Дизайн тут стає біологічним процесом, що проходить три ключові стадії, де перша — це початок життя, втілений у закритому коконі, який слабко світиться, імітуючи інкубацію сплячого організму. У міру розвитку об’єкт переходить у другу стадію — саме життя, коли кокон розкривається, оголюючи складну структуру зі складками, крізь яку пробивається яскраве світло. Кінцева стадія — смерть — повністю переосмислює проблему електронних відходів, оскільки об’єкт має запрограмований цикл розпаду, під час якого біопластик і біокомпозити з листя кукурудзи висихають і руйнуються, а фактурна дерев’яна основа з коріння стає ґрунтом для їхньої природної утилізації.
Вибір матеріалів у проєкті виступає як пряма критика сучасного пластикового забруднення, підкреслюючи крихкість нашого побуту, де коріння пов’язує людину з землею, а напівпрозорий біопластик спрямований у майбутнє. Цей спекулятивний концепт ставить перед суспільством важливі дискусійні питання про те, чи готові ми ділити свій дім із речами, які народжуються, старіють і вмирають разом з нами; як зміниться культура споживання, якщо предмет не можна буде викинути, але можна буде компостувати; і чи здатне штучне освітлення стати емоційним компаньйоном, що повертає людину до природних циклів і не залишає після себе шрамів на планеті?
Шликова Олена
Рослинні трансформації. Атлас біоматеріалів
Скільки різних матеріалів може народитися з однієї рослини? Це питання стало відправною точкою проєкту, що досліджує, як взаємодія з природними процесами відкриває нові можливості для дизайну.
Проєкт «Рослинні трансформації. Атлас біоматеріалів» пропонує подивитися на рослину як на джерело кількох матеріалів одночасно. Ми даємо наступне життя рослинним залишкам після виготовлення гідролатів — тим, що зазвичай сприймаються як «відпрацьовані». Листя та квіти після дистиляції перетворюються на біоматеріал. Відвар стає середовищем для вирощування бактеріальної целюлози. Кожна трансформація народжує новий матеріал з унікальними властивостями.
До атласу увійшли матеріали, створені з бузку, сумаху, чайної троянди, ваточника сирійського, рогозу, щавлю, водоростей, грибів-трутовиків та інших локальних і інвазивних рослин України. Інвазивні види обрані свідомо — як спосіб перетворити екологічний виклик на матеріальну цінність. Кожен зразок зберігає характер свого походження — текстуру, колір, прозорість, взаємодію зі світлом і природний аромат. Цей проєкт відкриває простір для подальшого дослідження й запрошує дизайнерів уявити нові можливості для дизайну, що виникають у співтворчості з природними процесами.
Наталія Мисак
Мурмурація. Cукня для споглядання
Форму об’єкта метафорично запозичено з природного явища мурмурації — скоординованого польоту великої зграї птахів, що утворює динамічні об’ємні фігури. Цей принцип руху перенесено у статичну модульну архітектуру сукні для споглядання.
Об’єкт виготовлено з біопластику на основі агар-агару з додаванням вугілля як натурального пігменту. Окремі модульні елементи мають структурну поверхню, що імітує будову пір’я деяких видів птахів.
Олена Павліді
У цифровому fashion-фільмі “What grows after…” поєднані цифровий дизайн, AI-генерація та документальні знімання. Авторка роботи веде діалог між фізичним простором і віртуальним світом.
У цій історії митці постають як творці нових реальностей, а руки — як наскрізна метафора проєкту. Це руки, які шиють і формують матеріал, створюють об’єкти та пишуть код. Різні способи творення об’єднуються в одну систему, де фізичний, біологічний та цифровий дизайн взаємодіють між собою.
Лана Скачкова
Як може змінюватися fashion-образ, коли архітектурна конструкція, біоматеріал і цифрові технології стають частинами одного процесу?
У центрі фільму — трансформація костюма від жорсткої каркасної форми до м’якої, напівпрозорої оболонки.
Основою образу є роботи фізичних дизайнерів, які будують силует через металевий каркас, об’єм, напругу ліній та архітектурні осі. Біодизайн додає мембрани, органічні поверхні й матеріали з власною фактурою та поведінкою, а штучний інтелект поєднує ці підходи в русі, світлі й зміні форми.
MATERIA VEIL — це fashion film про взаємодію конструкції, живої матерії та цифрового дизайну.
Заклевська Юлія
Концепція проєкту полягає у поєднанні ідей біодизайнерів та дизайнерів фізичних предметів із природою: як рослини, квіти та мікроорганізми можуть утворювати текстуру та в які форми це може втілитися. Це спроба показати аксесуари у різних формах і проявах.
