Сьогодні ми перебуваємо в пошуку нових сенсів майбутнього. І щоразу, коли митці намагаються уявити завтрашній день, вони звертаються до одного з ключових художніх напрямів ХХ століття — футуризму.

Футуризм зародився на початку ХХ століття як радикальний жест віри в прогрес, швидкість, технології та розрив з минулим. Його естетика була жорсткою, агресивною, іноді войовничою — природа в ній часто поставала як щось, що потрібно підкорити або подолати. Згодом футуризм трансформується: після Другої світової війни він пережив хвилю оптимізму — еру космічних польотів, наукових проривів і віри в те, що технології здатні зробити людину щасливою. Та з часом прийшло усвідомлення: матеріальний прогрес і технологічні відкриття не дали відповідей на всі питання.

Сьогодні ми опинилися в точці, де все співіснує одночасно — і велике досягнення людства, і велика ціна, яку за нього сплатила природа. Ми не можемо повернутися назад, але й рухатись вперед “як раніше” більше неможливо. Саме тому футуризм нового порядку потребує переосмислення сенсів, етики й естетики. Потребує нових відносин із природою, відповідальності та уяви.